Джерело:
Новости культуры молодежная организация Эксперимент
Дата публікації:
17/08/2026 11:15
Постійна адреса новини:
http://www.vsinovyny.com/13147441
Непомічений геній Віктора Зарецького
17/08/2026 11:15 // Новости культуры молодежная организация Эксперимент
Соля Левицька А для мене життя — це радість Віктор Зарецький часто залишається в тіні своєї легендарної дружини Алли Горської, проте його власний творчий доробок вражає не меншою глибиною та масштабністю. Подібно до Тетяни Яблонської, він пройшов еволюцію від соцреалізму до пошуку національної ідентичності через модернізм, український сецесіон та глибокий філософський символізм. Його полотна та монументальні твори є втіленням надзвичайної працездатності й тонкого розуміння мистецтва, що робить його однією з найяскравіших і водночас недооцінених постатей українського живопису XX століття. Краплинка біографії Віктор Іванович народився 8 лютого 1925 року в старовинному містечку Білопілля на Сумщині, у родині з глибоким козацьким корінням та інтелігентськими традиціями, проте його дитинство минуло в суворих умовах робітничих селищ Донбасу, куди родина змушена була перебратися. Пройшовши крізь випробування Другої світової війни та евакуації, він остаточно обрав шлях мистецтва після демобілізації: спочатку брав приватні уроки в Тулі у живописця Миколи Орєхова, згодом навчався у Київській художній середній школі, а в 1953 році блискуче закінчив Київський державний художній інститут (нині НАОМА), де його академічними наставниками були такі корифеї, як Костянтин Єлева та Сергій Григор'єв. «Портрет дівчини» 1950-го року Творче становлення Зарецького відбувалося в атмосфері складних історичних зламів і глибоких внутрішніх пошуків, де кожен новий етап формувався під впливом потужних духовних і культурних орієнтирів. У часи «хрущовської відлиги» величезний поштовх його світогляду дала участь у київському Клубі творчої молоді «Сучасник», де разом зі своєю першою дружиною Аллою Горською він поринув у вир національного відродження та відкрив для себе глибину українського селянського мистецтва й бойчукізму. Згодом, переосмислюючи європейський модернізм, він сформував власний неперевершений стиль, який мистецтвознавці справедливо називають «українською неосецесією», щиро визнаючи своїми головними духовними наставниками одразу двох геніїв — Тараса Шевченка та австрійського маляра Густава Клімта. «Місто праці» 1979 рік В тіні Алли Горської Алла була для всіх нас камертоном. Вона задавала висоту, за якою орієнтувалися інші. Забрати її фізично могли, але вбити її дух, її присутність у кожному штриху, у кожній думці — неможливо Для масового глядача Віктор Зарецький і досі часто залишається переважно постаттю другого плану, затьмареною титанічною та трагічною фігурою його дружини Алли Горської. Її незламний дух, активна дисидентська позиція та жахливе вбивство зробили її безсмертним символом національного опору, через що масштаб самого Зарецького як самобутнього генія мистецтва тривалий час губився в її тіні. Проте за цією позірною вторинністю в народній пам'яті ховається велична траєкторія художника, чий глибокий індивідуальний талант, зрештою, переріс рамки меморіального сприйняття його як просто «чоловіка Алли Горської», виставивши на світло його власний неповторний внесок в українську культуру. Портрет Алли Горської, 1950-ті роки Синтез Творчість Віктора Зарецького вражає рідкісним синтезом академічної школи, глибокого філософського мислення та національного орнаменталізму, де кожне полотно стає закодованим текстом про зв’язок людини з Всесвітом. Унікальність його стилю — так званої «української неосецесії» — розкривається у віртуозному переплетенні естетики Густава Клімта з глибинними образами українського міфу, народної вишивки та бойчукістського монументалізму. Художник майстерно використовував площинні ритми, золото й декоративну умовність, не втрачаючи при цьому психологічної напруги та внутрішньої драми, завдяки чому його картини сприймаються водночас як вишукані європейські модерністські полотна та як сакральні ікони української душі. «Оксамитова ніч. Духи кохання» 1990 рік Непомітне Віктор Зарецький був не лише геніальним живописцем, а й людиною надзвичайної харизми, чий життєвий шлях сповнений яскравих і несподіваних поворотів. У часи тотального ідеологічного тиску він створив у Києві знамениту «Студію Зарецького» (яка функціонувала у 1970–1980-х роках) — своєрідну підпільну школу альтернативного мистецтва, через яку пройшли десятки молодих художників і яка стала потужним осередком вільнодумства та європейської естетики в радянській УРСР. Крім того, попри серйозні проблеми зі здоров'ям та статус «неблагонадійного» через дисидентське минуле дружини, він володів неймовірною внутрішньою дисципліною: працював щодня з маніакальною точністю, вважаючи працетерапію єдиним порятунком від відчаю та рутини. «Осінній ранок в саду» 1984 рік Якщо я, як художник, не знатиму культури свого народу, серед якого я живу, я просто не зможу бути художником Особливою сторінкою його біографії є глибокий духовний зв’язок із народним мистецтвом, який вийшов далеко за межі простих зарисовок. Зарецький особисто їздив до віддалених українських сіл, розшукував забутих майстрів і намагався зрозуміти сакральну геометрію традиційного орнаменту, що згодом стало фундаментом його унікального стилю. Його майстерня була місцем притягання для інтелігенції, де під виглядом творчих дискусій обговорювалися заборонені теми історії, філософії та національної ідентичності, а сам він до останнього подиху залишався вірним принципу, що мистецтво мусить не обслуговувати режим, а пробуджувати людську душу. «Євгенія» 1986 рік Замість висновку Віктор Зарецький постає перед нами не просто як талановитий живописець чи «супутник» легендарної Алли Горської, а як титан українського духу, котрому вдалося переплавити драматизм власної епохи у вічну красу. Його шлях — від жорстких лещат соцреалізму до вершини витонченої «української неосецесії» — є свідченням того, як мистецтво може стати формою внутрішнього опору та духовного порятунку. Зрештою, Зарецький назавжди залишився вірним своєму найголовнішому переконанню: справжній художник живий лише тоді, коли його творчість живиться корінням власного народу, перетворюючи біль і пам'ять на незгасне світло для майбутніх поколінь. «Дівчина з палітрою та пензлем. Портрет Іванни Московки» 1982 рік Хочеш жити — посміхнися, хоч раз на день. Якщо з'явилося бажання написати якусь роботу — не відкладай. Починай. Потім — це ніколи. Людина, завантажена роботою, справами, сильніша за розслаблену і неорганізовану
| « |
Наступна новина з архіву Россия и США были гарантами суверенитета Украины, лишив её ядерного оружия. И что? |
Попередня новина з архіву Затишне корейське фентезі «Крамниця снів містера Даллерґута» отримає екранізацію від Disney |
» | |
|
|
||||